3.7 Двір у кілька рівнів

Через недосконалі будівельні норми та звичні рішення (настільки звичні, що архітектори навіть не намагаються шукати їм альтернативу) автомобільна дорога у дворі завжди відокремлюється перепадом висоти. Таким чином двір виконується в кілька рівнів, що суттєво ускладнює пересування ним та породжує інші проблеми.

Державні будівельні норми вимагають від архітекторів облаштування проїзду для пожежної машини навколо будинків із висотою від 9-ти поверхів. Як і в решті випадків, ця вимога завжди сприймається буквально, і проїзд виконують у вигляді звичайної автомобільної дороги. У результаті, вона замикає кільцем усі високоповерхівки.

Також ДБНи вимагають відокремлювати автомобільну дорогу від тротуару перепадом висоти у 15 см.

Наслідком сліпого виконання цих двох вимог та нерозуміння проблем і потреб мешканців є те, що подвір'я новобудов — це територія, виконана в кілька рівнів, які дуже часто змінюються. Постійний перепад висот суттєво ускладнює пересування подвір'ям пішки. Крім того, архітекторам доводиться запроваджувати пандуси та занижувати бордюри, що також ускладнює територію. У темах «3.8 Пандуси» та «3.9 Занижений бордюр» ми детально розповімо про проблеми, які з цим пов'язані.

Із теми «3.10 Порушення швидкісного режиму» ми знаємо, що автівки часто рухаються по подвір'ю з надто високою швидкістю. Враховуючи, що мешканцю потрібно перетнути автомобільну дорогу, куди б він не прямував, оскільки нею оточено дім, ми розуміємо, що переміщення подвір'ям є небезпечною справою. Особливо це стосується дітей, які прямують до дитячого майданчику, який у більшості випадків відділено від будинку проїжджою частиною.

Оточення автомобільною дорогою будинків також збільшує рівень запаркованості дворів. Цю проблему ми детально описали у відповідній темі: «3.11 Запаркованість подвір'я».

Слід розуміти, що будівельні норми не вимагають виконувати пожежний проїзд саме у вигляді автомобільної дороги. Проїздом може слугувати будь-яка поверхня, якою може пересуватись пожежна машина та яка витримує її вагу.

Цим користуються прогресивніші планувальники. Їхнім рішенням стає влаштування пожежного проїзду у вигляді газону або ж іншої загально корисної території, якою можуть користуватись мешканці. Тобто автомобільна дорога, у якій часто немає потреби (окрім дотримання норми), не краде значну частину публічного простору.

У європейській практиці на пожежному проїзді допускається навіть встановлення малих архітектурних форм чи невеликих будівель, оскільки вони не можуть стати суттєвою перешкодою для пожежної машини. Тобто цінний простір навколо житлових будинків використовується з максимальною ефективністю.

Архаїчні будівельні норми відокремлюють від решти ті будівлі, якими будуть користуватися люди з інвалідністю. Очевидно, що такий підхід не відповідає принципам універсального дизайну, які говорять, що міський простір має бути інклюзивним — доступним для використання кожним.

З одного боку, цей припис суперечить принципу інклюзивності, а з іншого боку — дозволяє архітекторам виконувати територію подвір'я в один рівень, адже будь-який будинок можуть відвідувати люди з інвалідністю. Цим користуються деякі планувальники і створюють комфортні подвір'я з мінімальною кількістю перепадів висоти.

Важливо, що припис щодо відокремлення проїзної частини перепадом висоти від тротуару переслідує насамперед підвищення рівня безпеки подвір'я. Бордюрний камінь висотою у 15 см є доволі ефективною перешкодою на шляху транспортного засобу (він, якщо і не зупинить автомобіль, то суттєво знизить його швидкість). Крім того, бордюр хоч якось захищає тротуар від запаркованих автівок та натякає, яка частина території не належить автомобілям. Отже, у випадку виконання проїзної частини і тротуару на одному рівні, архітектор повинен запровадити ефективні засоби захисту пішоходів та території, що їм належить.

Крім того, подвір'я в один рівень ускладнює задачу вертикального планування, проеткування пішохідних шляхів та облаштування ефективного відведення опадів від під'їзду.

Ми звикли, що виходячи з під'їзду, мешканець одразу потрапляє на проїжджу частину. Так виконано більшість радянських подвір'їв, і так продовжуть проектувати й сучасні архітектори. Отже, як ми писали вище, щоб потрапити до будь-якої зони публічного простору (на дитячий чи спортивний майданчик, до місця відпочинку), людині потрібно перетнути проїзну частину. Це наражає її зайвий раз на небезпеку та примушує відчувати певний дискомфорт.

Але в деяких проектах ми можемо спостерігати більш вдале рішення — архітектори розмістили публічний простір безпосередньо близько до будинку, а проїзна частина проходить за цим простором та не заважає переміщенню мешканців подвір'ям.