3.6 Бар'єри в під'їзді

Підняті над рівнем тротуарів входи до під'їздів — додаткова проблема для мешканців. З обмеженням мобільності у своєму житті стикається більше половини населення. Це не тільки люди з інвалідністю, а й ті, хто тимчасово втратив мобільність через травми, люди з дитячими візками. Щодня їм доводиться долати додаткові перешкоди, створенню яких можна було запобігти.

Коріння проблеми — у незрозумілих застарілих вимогах та інертності проектувальників. Будівельні норми рекомендують розташовувати нижній край вікна житлових приміщень не нижче 1,8 м від рівня землі, а вхід до будівлі припіднятий не менше ніж на 15 см над рівнем тротуару.

З іншого боку, ігнорувати ці рекомендації важко — вікна в землю на першому поверсі в українських реаліях неприйнятні. За відсутності палісадників квартири будуть буквально виходити на вулиці, а в умовах відсутності закритого подвір'я і «вільного планування» забудови палісадники взагалі небезпечні і неможливі. Всі ці проблеми можна було б подолати розміщенням на перших поверхах громадських закладів (див. розділ «2.6 Активний перший поверх»). Це зробило б подвір'я менш нудними, урізноманітнило б їх. До того ж, мешканці могли б користуватися необхідними послугами, не виходячи зі свого комплексу.

Через сукупність невдалих рішень (хаотично розставлені будинки, прохідні двори, криміногенна ситуація) утворюється замкнуте коло. Планувальникам все ж доводиться підіймати вікна, а вхід у під'їзд або перший поверх опиняються на висоті 5−6 сходинок, перетворюючи шлях до власної квартири людини на візку або батьків із дитячим візком на штурм Евересту. Пандуси крадуть частину подвір'я і часто дуже ускладнюють його простір, а також найчастіше вони реалізовані настільки погано, що ними дуже важко (у деяких випадках і зовсім неможливо) користуватись. Детальніше про це читайте у темі «3.8 Пандуси».

Якщо архітектор все ж зробив вхід в один рівень з землею, ДБН все одно встромлять йому палиці в колеса вимогою незрозумілого перепаду в щонайменше 150 мм. Існує міська легенда, що це робиться через суворий сніжний клімат, мовляв, інакше під'їзд засипле снігом. Але в Скандинавії чомусь обходяться без сходинок. В Україні ж замість похилого пандусу, який запросто компенсував би перепад у 150 мм, роблять три сходинки, а збоку — незручний пандус.

Пандуси «причеплюються» до ґанку збоку, ґанок завузький, і людині на візку доводиться маневрувати на кількох 90-градусних поворотах. Далі на неї чекають вузькі двері, другу стулку яких неможливо відчинити людині на візку, дитині або людині невисокого зросту. За давньою традицією її зачинено або взагалі забито.

Двері в під'їзд — не остання перешкода. За ними слідують пороги від дешевих дверей, які візку важко долати, та вузькі коридори, де візку складно маневрувати. ДБН стверджують, що під візки слід облаштовувати лише ті під'їзди, де житимуть люди з інвалідністю. Те, що вони можуть жити в будь-якому під'їзді, чомусь не враховується.

Найчастіше проектувальники навіть не намагаються зробити під'їзд в одному рівні з землею, не вбачаючи в сходинках жодної проблеми. Адже сходинки на вході завжди були — достатньо подивитися на радянські будинки, в яких східці були або ззовні, або всередині, або ж взагалі і там, і там.

Проектуючи житлові будинки, деяким архітекторам все ж таки вдається опустити вхід до під'їзду до рівня землі. Це важливий і часто нескладний крок для створення безбар'єрного середовища.

Якщо за якихось обставин вхід до під'їзду все ж таки потрібно піднести на невелику висоту, ситуацію може врятувати положистий пандус. Непомітний перепад висоти без зайвих сходинок зробить вхід до під'їзду комфортним для всіх мешканців.