Логічним і досить очікуваним наслідком попередньої групи проблем є виникнення неоздоблених стежок через газони.

Як ми зазначили вище, у житлових комплексах часто зустрічаються неправильно запроектовані пішохідні шляхи. Поширеною помилкою є проектування без аналізу майбутніх сценаріїв використання подвір'я мешканцями (тобто шляхів переміщення між важливими об'єктами). Складності додає те, що на момент заселення перших мешканців ані девелопер, ані проектувальник не мають майже ніякого розуміння про установи і заклади обслуговування, що будуть розміщуватись у тих чи інших місцях житлового комплексу (див. «2.6 Активний перший поверх»).

При організації руху територією ЖК архітектори все ще керуються домінуючим за радянських часів принципом геометричної естетичності: шляхи мають перетинатись під «правильними кутами», а симетричність подвір'я чи певних елементів — тішити самолюбство забудовника. Ян Гейл назвав такий підхід «гелікоптерним урбанізмом», а самих проектувальників — «birdshit architects», оскільки запроектована територія виглядає гарно організованою тільки на планах або з висоти пташиного польоту. Але звичайним мешканцям, які користуються такою інфраструктурою щодня, доводиться витрачати час та зусилля на обхід газонів, клумб та пошук оптимального шляху у цьому лабіринті.

За принципом «гелікоптерного урбанізму» десятки років проектуються не тільки подвір'я, але й забудовуються цілі житлові масиви, що, на жаль, не додає їм зручності та затишності. Тобто такий підхід до проектування міцно укорінився у вітчизняній архітекторській практиці, і змінити парадигму мислення буде досить важко.

Звісно ж, раціональність людей перемагає над високим архітекторським задумом, і за першої можливості мешканець обирає найкоротший шлях до точки призначення. Частіше за все цей найкоротший шлях проходить через газон, що призводить до появи «протоптишів».

Неоздоблені стежки через газони — це відкритий ґрунт, який у спеку перетворюється на пил і розноситься вітром, а в мокру погоду стає багнюкою, що виноситься дощем або ж самими мешканцями на тротуар. Детальніше проблема відкритого ґрунту описана в розділі «Публічний простір».

Жеківці не хочуть змиритися з психологією людей та намагаються виправити помилки архітекторів, установлюючи штучні перешкоди. Паркани, а також клумби, стрічки чи інші імпровізовані перешкоди і погрози та прохання ЖЕКу не можуть зупинити рішучого пішохода (яким керує часто несвідоме вроджене прагнення до найпростішого способу вирішення задачі, а не злі наміри). Тому так часто у подвір'ях ми зустрічаємо «протоптиші» через газони, уламки парканів та незадоволених жеківців.

Усі ці перешкоди заради спасіння естетичного вигляду газонів ще більше ускладнюють і без того невиправдано складну конфігурацію подвір'я, додають візуального шуму і проблем пішоходам. Детальніше про перешкоди — див. «Огороджувальні стовпчики».

Ми вважаємо, що подібні стежки варто розглядати як можливість покращити пішохідну інфраструктуру подвір'я, адже вони є оптимальним шляхом для пішоходів, який вони самі запровадили. Для цього лише потрібно не забороняти пішоходам ходити по газонах, а навпаки — замощувати подібні стежки та робити з них повноцінні пішохідні шляхи. На жаль, таке не відбувається через стереотипи мислення у працівників ЖЕКу та загалом низької толерантності до проблем пішоходів.

У ЖЕКах деяких житлових комплексів розуміють, що стежки через газони з'являються не через те, що всі мешканці «безкультурні свині», а через непродуманість проекту інфраструктури (або ж суттєві зміни конфігурації подвір'я з часом і виникнення потреб у нових шляхах). А отже, боротись з утворенням стежок через газони за допомогою клумб, парканів, заборон та погроз — безглуздо. Замість цього стежки через газони вони поступово перетворюють у оздоблені шляхи, що відповідають потребам мешканців.

Такий спосіб контролю пішохідних потоків і урізноманітнення ландшафту публічних просторів є досить популярним у західній практиці.