4.1 Глухі паркани

Тимчасові паркани на київських подвір'ях є доволі розповсюдженим явищем. Погано зафіксовані та зроблені зі старих зношених матеріалів такі паркани створюють незатишну, дискомфортну атмосферу. Крім того, глухі паркани та стіни обмежують проглядання території подвір'я. Це безпосередньо впливає на безпеку, зменшуючи кількість людей, яким видно, що відбувається у подвір'ї в будь-яку мить (див. тему «4.10 Небезпека»).

Зазвичай, тимчасові паркани облаштовуються будівельниками для обмеження доступу на будмайданчик, що межує з подвір'ям чи вулицею. Іноді працівники ЖЕКу відгороджують такими парканами ділянку, де триває ремонт чи роботи з впорядкування території.

Одна з причин проблеми тимчасових парканів — це застарілі стандарти, прийняті ще за часів СРСР, в яких відсутні нормативи чи вимоги до зовнішнього впорядкування таких споруд та підтримки їх у належному стані. Здається, такі стандарти допомагають підтримувати зовнішній вигляд парканів на низькому рівні, а не навпаки.

Тимчасові паркани розглядаються лише з точки зору охоронно-захисної функції. А питанню їхнього належного зовнішнього вигляду дуже рідко приділяється достатньо уваги, хоча вони є частиною суспільного простору.

Тимчасові паркани найчастіше роблять з підручних матеріалів, що були в наявності. Вони, як правило, низької якості, часто вже неодноразово використовувалися, брудні та з численними пошкодженнями. Ситуація дедалі погіршується, коли з тих чи інших причин такі тимчасові рішення перетворюються на постійні.

Старі обшарпані паркани негативно впливають на зовнішній вигляд подвір'я та громадського простору навколо. Тим самим вони позбувають комфорту перебування в такому подвір'ї. До того ж, паркани майже завжди високі та глухі, що, як вже зазначалося, впливає на проглядність та безпеку подвір'я. Все це, у свою чергу, призводить до зменшення кількості людей, які проводять час на подвір'ї.

Насправді, існує чимало способів, як зробити тимчасовий паркан таким, що не псує суспільний простір навколо і виконує свої основні функції. Всі вони, так чи інакше, зводяться до двох принципів: покращення зовнішнього вигляду та мінімізація негативного впливу (усунення глухих та темних зон, проглядність тощо).

Найбільш очевидним вирішенням проблеми (принаймні з естетичного боку) є використання матеріалів, достатньо надійних та стійких до зносу, а також своєчасний ремонт їх у разі пошкодження. В закордонній практиці, зокрема, виконують періодичне очищення або навіть миття паркану.

Доволі розповсюдженою також є практика облаштування невеликих віконець у тимчасових парканах. Це дозволяє будь-кому та в будь-який час перевірити, що саме відбувається за парканом. Тому така функція має додаткові плюси: з одного боку, забудовник показує свою відкритість, з іншого — мешканці розуміють, що відбувається поруч з їхнім домом та мають змогу краще контролювати ці процеси.

Замість суцільних матеріалів для облаштування паркану в деяких випадках можна використовувати такі, що не зменшують проглядність: наприклад, металеву сітку. Зауважимо, що сітка не підійде для огородження шумних та запилених майданчиків (тобто активного будівництва).

Встановлені з регулярним інтервалом ліхтарі допоможуть освітити як сам паркан, так і територію навколо. Це дозволить безпечніше пересуватися вздовж нього в темну пору доби.

Найраціональніший підхід до впорядкування тимчасових парканів — це надання їм додаткової функції. Такий паркан може використовуватись як інформаційно-рекламна площина, що формуватиме правильні очікування серед мешканців та зменшуватиме рівень негативу від наявності огорожі.

Інший варіант додаткової функції - перетворення тимчасового паркану на креативний арт-об'єкт. У такий спосіб можна проявити соціальну відповідальність та привернути додаткову увагу.