Взаємовідносини між проблемами цього розділу, а також спектр самих проблем простіше зрозуміти, якщо спростити дерево і проаналізувати тільки групи.

Ключовою причиною більшості проблем із пішохідною та транспортною інфраструктурою у новобудовах є невдалі рішення архітекторів або ж недостатня деталізація їхніх проектів. Новим архітекторам у спадщину дістались будівельні норми радянської епохи із застарілими рекомендаціями і приписами (низ вікна першого житлового поверху повинен знаходитись на висоті 1.8 м), звичні і часто неефективні проектні рішення (якщо пандус, то дві рейки поверх сходів), а також відсутність розуміння проблем жителів (пандусом у вигляді двох рейок часто неможливо скористатись) і негативних наслідків тих чи інших рішень (піднятий під'їзд — необхідність впроваджувати пандуси). Крім того, Державні будівельні норми часто суперечать принципам універсального дизайну, оскільки приписують (а іноді дозволяють) адаптувати інфраструктуру для маломобільних людей, якщо «об'єктом користуються інваліди». Навіть коли існує можливість зробити проект зручнішим, не порушуючи норми, архітектори все одно впроваджують рішення, до яких вже звикли. Іноді архітектори у власних проектах не звертають уваги на окремі елементи інфраструктури, оскільки вважають їх занадто дрібними або неважливими (від поручнів біля сходів до дитячих майданчиків). Однак, як виявилось, мають неабиякий вплив на загальний стан та зручність транспортної та пішохідної інфраструктури.

Але навіть недосконалих норм, що існують, проектувальникам не обов'язково дотримуватись, оскільки контроль з боку міської влади досить сумнівний. Також відсутність контролю відчувають і будівельники — архітектори та інженери недостатньо прискіпливо контролюють відповідність будівлі проекту, оскільки девелопери просто не оплачують ці роботи. У результаті будівельники виконують не всі роботи, що зазначені у проекті (заниження бордюрів), і часто не дотримуються технології при виконанні певних робіт (мощення пішохідних шляхів). Упровадження нереалізованих елементів покладається на плечі жеківців після заселення мешканців і виявлення відповідних проблем.

Оскільки забудовники не розуміють цінності фахових спеціалістів (а отже, намагаються на них зекономити), частіше за все як будинки, так і публічний простір, проектує один і той самий архітектор. Звісно, це негативно впливає на продуманість рішень, якість та деталізацію проекту.

Проблеми із пішохідними й автомобільними шляхами також трапляються через те, що у ЖЕКу немає профільних спеціалістів для підтримки подвір'я у належному стані, розробки й ухвалення відповідних рішень. Це стосується, наприклад, організації парковки й автомобільного руху. Причиною цього є, знову ж таки, жага економії разом із відсутністю розуміння проблем жителів.

Ми можемо стверджувати, що загальним і основним наслідком є те, що у подвір'ях проводять свій час дуже мало людей, і репрезентується мала кількість соціальних груп (у розділі «4. Публічний простір» ми пояснюємо, чому це погано) — частіше за все це літні люди та мами з дітьми, які є найменш мобільними і не мають змоги активно пересуватись містом у пошуку комфортніших місць дозвілля. У подвір'ї знаходиться так мало людей, оскільки воно часто є брудним (калюжі і багнюка), неестетичним (розбите мощення), незручним для пересування пішки (непродумані пішохідні шляхи), незатишним та навіть небезпечним (недосконала організація автомобільного руху). Людям із дитячими візками пересуватись не тільки незручно, але й просто важко, а на інвалідних візках — самостійно практично неможливо.