3.9 Занижений бордюр

Перепади висот між проїзною частиною та тротуаром створюють некомфортні умови пересування. Щоб полегшити рух пішоходів, бордюр опускають врівень із дорогою. На жаль, ця процедура виконується з помилками.

З теми «3.1 Непродумані пішохідні шляхи» ми знаємо, що тротуар, через погану роботу планувальників подвір'я, часто перетинається з проїзною частиною, а отже, неправильне заниження бордюру є досить гострою проблемою.

Необхідність у заниженні бордюрів у місцях перетину пішохідних шляхів із проїзною частиною з'являється в мить, коли архітектор вирішує спланувати подвір'я в кілька рівнів — відділити тротуар від автомобільної дороги перепадом висоти (детальніше про це ми писали в темі «3.7 Двір у декілька рівнів»). З одного боку, висота бордюру є часто недосяжною для людей на інвалідному візку та створює неабиякі труднощі для людей із дитячими візками, а з іншого — цього вимагають будівельні норми.

Згідно з даними двох різних документів, висота бордюрного каменю в місцях перетину тротуару з проїзною частиною не повинна перевищувати 2,5 см або ж 4 см. Але навіть такий перепад висот для маломобільних людей є суттєвою перешкодою.

Архітектори ж вважають, що такий перепад висоти не може бути проблемою для маломобільних людей.

Крім того, через недостатню деталізацію проекту подвір'я та відсутність адекватного контролю з боку архітекторів та контрольних органів навіть такого перепаду будівельникам вдається досягнути не так часто. Заниження бордюрів є досить дрібною проблемою в порівнянні з масштабністю задачі зведення цілого житлового комплексу, а отже, на неї ніхто не звертає уваги ані на етапі проектування, ані на етапі будівництва та здачі в експлуатацію. Отже, фактично висота бордюру в місцях пониження (навіть якщо задача пониження і ставилася) вища за ту, що вказана в недосконалих будівельних нормах.

Аналіз висоти занижених бордюрів у рамках одного ЖК доводить, що результат заниження (перепад висот) є абсолютно випадковим, тобто ніхто навіть і не намагається дотримуватись якоїсь технології, норм чи стандартів.

Слід зауважити, що заниження бордюрного каменю, як би якісно воно не було виконане, все одно є «латкою» (рівно як і пандуси) — адаптацією невдало спроектованої пішохідної інфраструктури під потреби маломобільних людей. Викривлення або переломлення площини тротуару заради заниження в певних місцях ускладнює пішохідні шляхи і тим самим створює незручності для пішоходів (не тільки маломобільних), а іноді й небезпеку пошкодити ноги.

Якщо через якусь причину подвір'я не може бути виконане в один рівень (наприклад, через складність рельєфу або через інші об'єктивні обставини), бордюрний камінь занижують до рівня проїзної частини, щоб повністю прибрати перепад висоти (і перешкоду для маломобільних людей). Це дає змогу комфортно пересуватись подвір'ям.

Але таке рішення дає змогу автовласникам безперешкодно заїжджати на тротуар та лишати там своє авто. Крім того, автівки, припарковані на проїзній частині біля заниження бордюрного каменю, все одно не дають змоги людям із візком або на візку безперешкодно перейти дорогу.

Цікаво, що в нормах не вказано, якої довжини повинно бути заниження бордюрного каменю. Цим користуються найбільш креативні планувальники. Для того, щоб створити комфортне та безбар'єрне середовище, вони занижують до рівня проїзної частини тротуар майже по всій довжині, залишаючи для контрольних органів піднятий до висоти 150мм відрізок бордюрного каменю. Таким чином вдається створити подвір'я в один рівень, не порушуючи будівельних норм.