4.7 Недоладні дитячі майданчики

У більшості столичних ЖК підхід до дизайну та облаштування зон для дитячого дозвілля дуже простий — замість індивідуального проектування використовуються стандартні рішеннях низької якості, які не розраховані на дітей різного віку (частіше за все — лише для найменших) та з різними можливостями. Ці споруди зводяться не через турботу про дітей, а через необхідність мінімально задовольнити будівельні норми.

Одним із найважливіших завдань дитячих зон є не просто забезпечення дозвілля, а розвиток дітей. Набагато частіше дитячі майданчики встановлюються «для галочки» — лише для того, щоб задовольнити вимоги будівельних норм, а тому мають мало спільного із потребами та розвитком дитини.

Звичною картиною є розміщення майданчику за залишковим принципом, коли більшість споруд та комунікацій вже запроектовано. Неправильна пріоритезація та тотальне бажання зекономити перетворюють дитячу зона на опцію, якою проектувальники жертвують у разі конфлікту з іншими елементами подвір'я.

Як правило, шлях до дитячого майданчика перетинає проїзну частину. За нормами відстань між будинком та проїзною частиною, яка часто виконує роль пожежного проїзду, повинна бути 5−8 м, а до дитячого майданчика — щонайменше 20 м. Це змушує проектувальників розміщувати дитячий майданчик за дорогою. (Детальніше про пожежний проїзд читайте у темі «3.7 Двір у кілька рівнів»).

Безперешкодний доступ автомобілів до подвір'я призводить до того, що дитячі майданчики щільно прилягають до припаркованих автомобілів.

Більшість майданчиків — заводського виготовлення, тому вони одноманітні і практично нічим не відрізняються один від одного. Набір устаткування, що обмежується кількома гойдалками та, у кращому випадку, гіркою, — не розрахований на різні вікові категорії. Ще менше дитячі майданчики пристосовані для дозвілля батьків, що прийшли провести час із дитиною. Лавка без спинки — це все, на що можна сподіватися. Що ж стосується дітей з інвалідністю чи додатковими потребами, то для них дитячі майданчики не пристосовані взагалі.

Окремої уваги заслуговує вибір кольорової гамми. Традиційно вважається, що дитячий майданчик обов’язково має бути строкатим. Клоунське різнокольорове та плямисте оздоблення є результатом хибного стереотипу щодо дитячих потреб: дітям цікаве тільки кольорове. Дорослі намагаються розфарбувати у такий спосіб будь-який предмет чи споруду, що стосується дітей, починаючи від іграшок і закінчуючи стінами шкіл та дитсадків. Наслідком невдалих рішень у дизайні дитячих майданчиків є крім іншого і те, що через їхній візуальний шум погіршується естетичний вигляд всього подвір'я. Нам здається, що такий підхід, так само як і побілка дерев та бордюрів, прибирання опалого листя, ЖКГ-арт, — це лише (явний чи інтуїтивний) спосіб ухиляння від реальних задач та проблем, підміна справжнього вирішення створенням ілюзії.

Сама ідея жорсткого обмеження зони для дитячої активності та облаштування чогось на кшталт стерильної резервації зі штучних матеріалів та кольорів є досить відсталим підходом, що потребує перегляду. Варто задуматися над тим, що подібне оздоблення дитячих майданчиків має мало спільного з природнім розвитком та потребою дітей у певному досвіді. Це призводить до хибного розуміння законів природи та зниження дитячої пізнавальної активності.

Причиною подібного стану речей є нерозуміння як проектувальниками, так і самими батьками того, що середовище, у якому перебувають діти, має ключовий вплив на формування їхньої особистості та здібностей. Тому якісне проектування дитячих зон, як простору для розвитку дитини, є не менш важливим за якісне проектування житла.

Для створення якісного житла необхідно враховувати контекст та використовувати індивідуальних підхід при проектуванні. Те ж саме потрібно робити для створення якісного середовища для дитячого дозвілля. Потреби дітей та навколишнє оточення мають бути враховані при проектуванні конкретної дитячої зони. Фокус має бути перш за все на фунціональному наповнені, а не на зовнішньому, «красивому» оформленні. Звичайно, не завжди є можливість та сенс створювати повністю унікальну дитячу зону та продумати кожен її елемент. Однак, навіть використовуючи стандартний інвентар, можна знайти рішення, що допоможуть вписати дитячу зону в контекст конкретного житлового комплексу та покращать її функціонально.

У західній практиці поширений підхід до проектування дитячих зон із використанням переважно натуральних кольорів. Це дає змогу створити середовище, наближене до природнього ландшафту. Для цього підходить мінімально оброблена та нефарбована деревина, що має унікальну форму та фактуру, а також є достатньо м’якою та безпечною у разі зіткнення. Не менш важливим є облаштування нерівностей у ландшафті, що дає можливість дітям вчитися пересуватися по поверхням із різним кутом нахилу. Стовбури, пеньки дерев, насип — значно дешевші за різнобарвні пластикові будиночки.

Батьки нерідко супроводжують і спостерігають за дітьми під час їхніх розваг на майданчику, а тому їхні потреби не менш важливі для проектувальника. Місце для відпочинку батьків повинно бути облаштоване зручними лавками зі спинкою, твердою поверхнею, по якій можна під'їхати з візком, навіс від сонця та негоди, урна для сміття. Деякі посібники зі створення дитячих зон також рекомендують надавати доступ до питної води (наприклад, встановити питний фонтанчик).

Інколи на дитячих зонах облаштовують споруди для експериментів та вивчення законів природи. На таких майданчиках до дитячих активностей цікаво долучатись і батькам — разом щось створювати, досліджувати та пояснювати.

Такі ігри не завжди мають бути дорогими. Для того, щоб майданчик став цікавішим для дітей, можна просто облаштувати доступ до проточної води та встановити труби для створення системи каналів. Також це можуть бути складніші та дорожчі споруди: маятники, модель сонячної системи чи просто глобус тощо.